14 січня 2012 року відбулося урочисте відкриття пам’ятної меморіальної дошки на фасадній стороні приміщення залізничної станції Красилів полковнику Армії Української Народної Республіки Луценку Івану Митрофановичу.

Організатором встановлення даної пам’ятної меморіальної дошки була Хмельницька обласна молодіжна громадська організація ,,Пластовий рух ,,Сокіл’’, що звернулася навесні 2011 року до Красилівської міської ради для отримання відповідного дозволу.
У відкритті пам’ятної меморіальної дошки приймали участь міський голова Н.Островська, заступник міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради О.Білоус, активісти Хмельницької обласної молодіжної громадської організації ,,Пластовий рух ,,Сокіл’’, колектив міського будинку культури. Загалом на відкритті були понад 50 осіб, більшість з яких - жителі міста Красилів.

З історичної довідки відомо, що Іван Митрофанович Луценко (23 лютого (7 березня) 1863, Кейбалівка, Полтавщина — 1919, поблизу села Кузьмин) був лікарем, громадським, політичним і військовим діячем України.
Після захисту в петербурзькій Військово-медичній академії докторської дисертації, яка 1893 р. вийшла окремою книжкою, перебрався до Одеси.
Луценко обладнав удома кабінет і став вільнопрактикуючим лікарем, що застосовував нетрадиційні методи боротьби з людськими недугами (був палким прихильником гомеопатії). Невдовзі він став членом Товариства одеських лікарів, редагував щомісячник «Вісник гомеопатичної медицини».
У 1902—1907 рр — один з керівників Української Народної Партії. Луценко І.М. зажив серед одеситів таку популярність, що коли 1905 р. провадилися вибори до першої в історії міста Ради робітничих депутатів, його попросили дати згоду увійти до неї. Він став депутатом від Української демократичної партії.
Іван Митрофанович брав активну участь у створенні в одеської «Просвіти».
Під час Першої світової війни Луценко був полковником медичної служби російської армії. Навесні 1917 року виникає Українська Партія Соціалістів-Самостійників, у якій його було обрано заступником голови партії.
Саме з наказу Івана Митровановича в Одесі вперше піднято жовто-блакитний стяг, як символ української державності. У розпал боротьби за цю державність полковий лікар Луценко виступає в різних іпостасях: військового фахівця, що формує частини на захист перших національно-визвольних здобутків медика, який опікується здоров'ям людей, і публіциста, котрий пише то на громадсько-політичні, то на санітарно-гігієнічні теми. З одеської газети «Боротьба» відомо, що влітку 1918 року Іван Митрофанович брав участь в організації першої в Одесі української національної книгозбірні, до якої віддав частину власної бібліотеки.
І. М. Луценко входив до складу Центральної Ради. На першому Всеукраїнському військовому з'їзді його обирали членом Українського Генерального Військового Комітету, що перебрав провід над усім українським військовим рухом.
А у жовтні 1917 р. на З'їзді Вільного Козацтва був обраний генеральним хорунжим.
Під час антигетьманського повстання І. М. Луценко — голова цивільного управління Таврійської області, за Директорії — командир військового загону.

Як зазначає член Союзу краєзнавців України, методист Красилівського районного будинку творчості дітей та юнацтва Віталій Лавринчук, в різних джерелах по-різному вказується місце та обставини смерті Луценка І.М., так в одних джерелах вказується, що Луценко І.М. загинув поблизу смт.Антоніни (Красилівський район), в других - в селі Кузимин, а в третіх - біля села Кузьмин, на Дністрі. Проте найбільш достовірною є інформація, що після прибуття на станцію Красилів Луценко І.М. потрапив у полон до більшовиків та, як зазначає письменник Р.Коваль, був піднятий на штики в центрі Красилова.