Автор: Олександр МУЗИЧКО, кандидат історичних наук, Одеса

Моє давнє бажання спопуляризувати у пресі біографію одного з найвидатніших одеських українців Івана Митрофановича Луценка нещодавно стимулювалося у приємно-несподіваний спосіб та ще й у символічний час — напередодні Свята Соборності: 14 січня 2012 року меморіальна дошка цьому героєві була урочисто відкрита на фасадній стороні приміщення залізничної станції Красилів, що за 3 км від однойменного двадцятитисячного міста на правому березі річки Случ — центру Красилівського району Хмельницької області (історична Волинь). На станції зупиняються московські, київські та інші потяги, отже, є можливість, аби про героя дізналося якомога більше осіб. Саме ця станція (за деякими відомостями, власне, місто) є найбільш вірогідним місцем загибелі І. Луценка у бою з російськими окупантами.

Організатором встановлення меморіальної дошки є Хмельницька обласна молодіжна громадська організація «Пластовий рух «Сокіл», що влітку 2011 року звернулася до Красилівської міської ради для отримання відповідного дозволу. До честі адміністрації, вона досить швидко підтримала цю ініціативу і була присутня на церемонії відриття на засніженій станції, про що, наприклад, одеські українці наразі можуть лише мріяти. Нашу комунікативну дезінтегрованість, нескоординованість націотворчих зусиль, яскраво засвідчує той факт, що далеко не всі ініціатори красилівської акції знають про існування аналогічної дошки в Одесі, встановленої у вересні 1996 року в історичному центрі міста на вулиці Пастера (Херсонській) на будинку, в якому довгі роки мешкав та працював І. Луценко і водночас містився провідний осередок одеського українського національного руху, зокрема органів місцевої влади Центральної Ради. Сьогодні одеська дошка потребує реставрації й помітно поступається за рівнем виконання красилівській. Показово, що на моє прохання до місцевих українських політиків та художників самотужки оновити дошку у відповідь пролунало: «Краще її не чіпати, бо влада згадає про неї і взагалі зніме». Відрадно, що красилівці не стали «тягнути ковдру на себе» і прямо відзначили на своїй дошці «одеський статус» І. Луценка. Під час урочистостей хлопці, вдягнені в однострої гайдамаків часів Української революції, влаштували урочистий салют із рушниць. Хотілося б, аби постріли з рушниць красилівських хлопців розбудили одеситів.